Четвер, 20 червня 2019

Вашій увазі четверта публікація з історії футбольного клубу “Верховина”. Попередні можете переглянути на сайті Міжгірської селищної ради у вкладенні: “Фан зона ФК “Верховина”.

Ми вже згадували, у якій складній ситуації опинився клуб на початку 90-х років. Лише завдяки ентузіазму самої команди, меценатській підтримці небайдужих людей, вдалося її зберегти. Як завжди, для того, щоб краще розібратися, у яких умовах існувала “Верховина” у нелегкі часи, з нами діляться спогадами гравці, тренери та очільники команди того періоду.

Гравець, капітан і тренер

 

Верховина 1997 після гри з Шахтарем  

1997 р., після матчу чемпіонату України серед аматорських команд західної зони проти команди “Шахтар” з Нововолинська: зліва направо — В. Вегеш (“Стецик”), В. Маркович, В. Чепара, М. Баник, О. Рубець, В. Пуга, Е. Пуга, В. Бошота (президент клубу), О. Бланк (капітан), М. Маркович, І. Костюк (голкіпер), В. Кріпчук, В. Скопіч, В. Юртин.

 

О. Ю. Бланк розпочав свою футбольну кар’єру у віці 14 років, коли вперше зіграв за юнацький склад “Верховини”. Тоді, у 1982 році, команду ще тренував Степан Йосипович Штень, і молодий Олександр мав нагоду з ним познайомитися. Потім це знайомство зіграло важливу роль у житті Олександра Юрійовича як тренера. Зокрема, завдяки цьому багато талановитих гравців “Верховини” у свій час отримають шанс випробувати свої сили на високому рівні. Щоправда, хтось ним скористався, а хтось ні.

Важливим кроком у подальшій спортивній кар’єрі Олександра Бланка став 1984 рік, коли він вступив до Львівського державного інституту фізичної культури. Незважаючи на навантаження, енергії вистачало паралельно з навчанням продовжувати грати за Міжгір’я. Після двох сезонів у основному складі призвався до армії. Але, як мовиться, талант не сховаєш, тому навіть за строкової служби не переставав грати у футбол. За місцем дислокації військової частини у м. Надвірна Івано-Франківської області існувала своя футбольна команда, яка грала у чемпіонаті аматорських команд західної зони урср. Саме тут і продовжив набиратися досвіду Олександр. До речі, у тому сезоні даний колектив посів 2 місце. Одночасно серед військовослужбовців також проводилися свої футбольні турніри, в яких він теж брав систематичну участь.

Після армії Олександр Юрійович повернувся до навчання в інститут, який закінчив у 1990 році. У рідному Міжгір’ї молодому спеціалісту одразу знайшлася робота за фахом – тренером ДЮСШ. Улюблена гра також не відійшла на другий план – захищаючи кольори рідної “Верховини”, за сумісництвом грав за ФК “Електрон” (Воловець), який брав участь у чемпіонаті України серед аматорських команд.

Провівши більше 10 років у основному складі “Верховини”, у 1997 році Олександр Бланк стає її лідером і граючим тренером. У цей час командою почав опікуватися Василь Бошота, а за тренерську роботу відповідав Михайло Маркович, який тільки-що повернувся у рідний край після навчання в інституті. Вони поставили собі амбітну ціль – “Верховина” повинна зіграти на вищому рівні, як казали – “на Україну”. Так і сталося – міжгірці зареєструвалися на участь у чемпіонаті західної зони України серед аматорських команд, але, чесно кажучи, визначних результатів досягти не вдалося. Разом з цим команда грала і в чемпіонаті Закарпаття, де протягом двох поспіль сезонів міцно закріпилася у середині чемпіонату.

Загалом у 90-ті роки серед здобутків міжгірців можна згадати хіба що 1993 рік, коли “Верховина“ зіграла у фіналі кубка Закарпаття, а також 1994-й – 4 місце у чемпіонаті області. Але у ті часи у нашого клубу було одне фундаментальне завдання – вижити. Важко тепер сказати, якими правдами і неправдами це вдалося зробити. Дякувати Богу, в районі завжди знаходилися небайдужі люди до вирішення проблем футбольної команди.

1998 рік після домашнього поєдинку  

1998 р., фото після домашнього поєдинку: верхній ряд, зліва направо – Василь Маркович, Євген Бундзяк, Іван Скопіч, Анатолій Саський, Володимир Юртин, Віталій Кріпчук, Олег Рубець, Іван Палканин, Євген Яргін, Олександр Бланк, Михайло Маркович, Володимир Пуга.

 

Так склалося, що за часів здобуття країною самостійності команда майже повністю залежала від коштів, які розподілялися з районного бюджету. Тобто рішення про участь у чемпіонаті області  приймалося керівниками району і наявності вільних коштів у бюджеті. Лише деякі питання вдавалося вирішувати самостійно, допомагали хто чим міг, здебільшого місцеві підприємці. Головною статтею доходів клубу залишався збір з речового ринку, який тоді розташовувався на стадіоні “Авангард”. Завдяки цьому вдавалося частково розраховуватися з гравцями (хоча, чесно кажучи, зарплати у футболістів були невисокі), оплачувати суддівські бригади, нести поточні витрати на інвентар і виїзні ігри. Та все-таки зводити кінці з кінцями ледве вдавалося. У таких умовах команда проіснувала до початку 2000-х.

На зламі епох

Пройшовши важкі випробування 90-х, всі з величезним сподіванням чекали змін на краще вже у новому тисячолітті. Позитивною тенденцією стало й те, що підросли молоді, можна сказати, класні футболісти, серед яких і перші вихованці Олександра Бланка — Володимир і Едуард Пуги, Іван Скопіч, Євген Яргін, Олег Рубець та ін. У команду повернулися міжгірці – брати Василь та Михайло Марковичі. На їх футбольній кар’єрі теж хочеться зупинитися детальніше, бо обидва відіграли значну роль у подальшій історії “Верховини”.

За “Верховину” обидва дебютували в ранньому віці. За юнаків – у дванадцять, за дорослих, коли виповнилося п’ятнадцять. Між братами-Марковичами різниця у віці невелика – Василь старший від Михайла всього на півтора року. Вони разом росли, навчалися і, звичайно, грали у футбол. На полі розумілися з півслова. Маючи неймовірну тягу до футболу, вирішили навчатися саме за спортивним напрямком. Першим до Львівського державного інституту фізичної культури вступив Василь у 1988 році. Через два роки його приклад наслідував і молодший брат. За навчання мали честь познайомитися з нині відомими футболістами. Зокрема, Василь був нерозлийвода з Андрієм Гусіним (легендою київського “Динамо”, гравцем національної збірної, який, на жаль, недавно трагічно загинув). Обидва добре зналися і з Юрієм Віртом (у свій час був воротарем донецького “Шахтаря”).

З 1993 по 1995 рік Василь Маркович захищав кольори луцької “Волині”, яка грала у вищій лізі чемпіонату України. За проведені роки у клубі об’їздив всю країну, набирався досвіду, у тому числі і в іграх проти київського “Динамо” та інших відомих клубів нашої країни. Мав шанс продовжити кар’єру за кордоном, але вирішив інакше – з професійним футболом “зав’язав”. Михайло за навчання теж випробував свої сили серед професіоналів. З 1995 по 1996 роки грав у першій лізі України – за ФК “Дністер” (Тернопільська обл., м. Заліщики).

Повернувшись додому після навчання, брати стали лідерами “Верховини”. Паралельно з цим по суботах Василь і Михайло Марковичі разом із друзями-“верховинцями”, зокрема, Олександром Бланком, Анатолієм Саським, Тимофієм Красняником грали ще й за воловецький ФК “Електрон”, який у той час виступав у чемпіонаті України серед аматорських команд. Загалом гравці нашої команди, образно кажучи, завжди користувалися попитом у інших клубів. До речі, декілька років тому, коли “Верховина” не брала участі у першості Закарпаття, чимало міжгірців виступали за різні команди області.

Варто відзначити, що наша команда розкрила футбольні таланти багатьох уродженців нашого краю. Найвизначніших результатів добилися вихованці О. Ю. Бланка. А саме Володимир Пуга, який провів не один сезон у різних командах першої та другої ліги чемпіонату України. У свій час навіть проходив збори за кордоном, у сусідній Угорщині, але тоді амбітного гравця не влаштували деякі умови контракту. Іван Скопіч теж грав у першій і другій лігах чемпіонату країни, але недовго. Багато хто вважає, що у Івана могла скластися блискуча футбольна кар’єра, але у ті часи у нього пріоритети були інші. Василь Шегда довгий час грав в Україні – у першій і другій лігах. Потім захищав кольори ФК “Ністру” у вищому дивізіоні Молдови. Юрій Путраш теж вихованець міжгірського футболу. За “Верховину” зіграв небагато матчів, але у свій час дуже допоміг своєю майстерністю нашій команді, хоч і був ще зовсім юним. Потім деякий час грав у першій лізі. У Прем’єр-лізі також захищав кольори відомих грандів українського футболу, як, скажімо, ФК “Сталь” (Дніпродзержинськ), ФК “Чорноморець” (Одеса), ФК “Таврія” (Сімферополь), ФК “Оболонь“ (Київ), ФК “Олександрія” (Кіровоградська обл.). Декілька років тому був і у складі національної збірної України U-19 і навіть відзначився голом. Сьогодні у Юрія є всі шанси продовжити футбольну кар’єру за кордоном.

Здавалося б, що з такими виконавцями майбутнє міжгірського футболу має бути безхмарним. Наприкінці 90-х, а точніше у 1998 році, команду взяло під крило професійно-технічне училище на чолі з директором В. Ю. Маринцем. За тренерську роботу відповідав Василь Шегда, людина, яка у свій час зробила дуже багато для розвитку футболу в краї. До речі, минулого року його удостоєно подяки футбольної федерації Закарпаття “за особистий вклад у розвиток футболу області”. Василь Васильович дав дорогу цілому поколінню футболістів, які сьогодні лише позитивно відгукуються про свого першого тренера.

2004 рік верховина домашній склад  

2004 р., О. Рубець, В. Маркович, О. Шемет, А. Саський (воротар), В. Бундзяк, В. Кріпчук, О. Бланк (капітан), С. Кіпкало, Є. Яргін, М. Маркович, І. Скопіч.

 

Ніби все йшло добре, але, як показав час, негативних обставин виявилося більше. Відбувалися постійні ротації складу, неможливо було зібрати до купи всіх найсильніших гравців, мали місце перебої з фінансуванням... Загалом команда грала без особливих досягнень.  Але саме завдяки допомозі профтехучилища (нині профліцею), його керівництва, вдалося зробити основне – зберегти футбол у Міжгір’ї у найважчі часи.

Все кардинально змінилося у 2003 році, коли до керма став Михайло Маркович, який насамперед зробив все можливе, щоб гравці не відчували проблем з фінансуванням. Тренером назначив О.Ю. Бланка. Спочатку команда грала складом з місцевих футболістів, та згодом Михайло Михайлович зрозумів, що для досягнення кращого результату необхідно заручитися підтримкою легіонерів. Тоді наш футболіст Володимир Пуга грав у Долині за місцевий “Нафтовик“, який виступав у другій лізі чемпіонату України. Озвучив колегам пропозицію керівника “Верховини” — підтримати рідну команду у іграх на першість Закарпаття. Ті погодилися. Всього четверо гравців — нападник Андрій Кузьо (“Кузя”), півзахисники Роман Гошовський (“Гоша”), Микола Копистянський (“Капуста”) і голкіпер Іван Локатир приїхали на підмогу “Верховині”. Місцеві одразу полюбили професіоналів, їх знали всі фанати “Верховини”. Треба сказати, що подібний трансфер став можливий ще й із-за добрих стосунків, про які ми говорили у першій частині публікації, між Олександром Бланком і Степаном Штеньом, який тоді був наставником “Нафтовика”. Звичайно, Степан Йосипович також мав розмову зі своїми гравцями, які запланували поїхати і підсилити Міжгір’я, а, що важливо, не став класти палиці у колеса, незважаючи на певний ризик – можливості травмування “долинців” у матчах за нашу команду.

Все це дійсно позитивно спрацювало і результат не забарився. У 2005 році ФК “Верховина” здобула четверте місце у вищій лізі Закарпатської області, хоча були всі шанси і на вищі винагороди. У цьому чемпіонаті міжгірцям вдалося набрати 39 рекордних очок. Від третього місця земляків розділяли всього 7 балів. До речі, у ті часи чемпіонат області був особливо потужним і це додає ще більшої ціни здобутому результату.

2004 найсильніший склад Верховини  

Один із найсильніших складів ФК “Верховина” 2005 р.: верхній ряд, зліва направо – капітан О. Бланк, голкіпер І. Локатир, гравці – В. Маркович, А. Кузьо (“Кузя”), В. Кріпчук, Р. Гошовський (“Гоша”), М. Копистянський (“Капуста”), О. Рубець, Є. Яргін, М. Маркович, І. Скопіч.

 

Звичайно, подібне досягнення було б неможливе без повноцінного фінансування. Михайло Маркович за власні кошти виплачував зарплату всім гравцям. “Долинським”, звичайно, платили більше. І дорогу в обидві сторони оплачував також власник клубу. Тоді ініціативу Михайла Михайловича вітали всі, зокрема, і районні керівники. Більше того, обіцяли компенсувати всі кошти, які він вкладав у команду. За розмови з Михайлом Марковичем дізнаюся, що найбільше слова не розходилися з ділом у екс-голови РДА І. І. Юрика, який перед командою виплатив усі фінансові зобов’язання, взяті на себе райдержадміністрацією. Після, як показав час, всі обіцянки його послідовників так і залишилися пустими словами.

Під керівництвом М. М. Марковича команда провела 6 сезонів. Ці роки, можна вважати, стали “золотими” у історії ФК “Верховина”. На думку Миахйла Марковича у Міжір’ї обов’язково повинна бути команда, а молодь неодмінно має мати можливість реалізуватися в улюбленій грі. Футбольні традиції родини Марковичів сьогодні продовжують три сини Михайла Михайловича. Старші Василь і Михайло вже мають чималі здобутки у юнацькому футболі, а менший, Іван, теж починає освоювати ази футболу.

Після М. М. Марковича “Верховина” опинилася на роздоріжжі. Команду залишили й ветерани, зокрема у 2009 році свій останній матч у якості гравця провів і Олександр Бланк, вже не грав і Василь Маркович, за відсутності коштів команда не могла залучитися підтримкою легіонерів. У таких непростих умовах ініціативу очолити клуб взяли на себе його гравці Олег Рубець і Іван Скопіч, які власними силами протримали команду ще один сезон. Саме тоді у її складі розпочалася зміна поколінь. Це був новий етап у житті клубу, про що йтиметься у наступній публікації.

Андрій ГОЛОДНЯК.

Фото з архівів

 Євгена Бундзяка,

 

Віталія Кріпчука.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Меню користувача

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Районні видання

ufptnf2

online2

Міжгір’я в ретро

007

Соціальний проект

Міжгір’я спортивне

emblem mini

Фан зона ФК "ВЕРХОВИНА"

Календар подій

Червень 2019
20
Четвер
04:42
mobile